tipa_bandera: (Default)


Попался отрывок у Кучмы, который сразу напомнил путинские сопли по поводу ленинской идеи права выхода их СССР.

Пригадую 1977 рік: спочатку всенародне обговорення проекту нової Конституції СРСР, потім, як по нотах зігране обговорення у Верховній Раді СРСР (мені минуло 39 років і від колишньої студентської наївності уже мало чого залишилося). Хтось із депутатів поставив запитання — зрозуміло, заздалегідь узгоджене, — а чи не виключити нам з конституції право республік на вихід із СРСР як застаріле, успадковане з конституції 1936 року? Мовляв, та конституція була прийнята за умов, коли ще не склалась нова історична спільнота людей — «радянський народ», тож про яке відокремлення може йти мова сьогодні? І тоді піднімається Брежнєв і говорить з найповажнішим виглядом, що виключати цю статтю було б передчасно. Не впевнений, що пролунали оплески, але, природно, ухвалили не виключати.
Read more... )
tipa_bandera: (Default)
Частина 3. Москаль скалить зуби

Продовження скандалу із заявами Попова про те, що у Росії є територіальні претензії до Криму та "Дніпропертровську". Хороша ілюстрація як русскіє вважають українську незалежність "баловством", від якого можна відговорити:
Так з чим же у таку атмосферу приїхали посланці Росії — демократи, які незадовго перед тим, повторюю, отримали перемогу над імперським драконом у себе в Москві? Виявляється, вони цілком серйозно сподівалися умовити українських братів зупинитися на півдорозі. Мовляв, звіться хоч двічі суверенними та ще й тричі незалежними, аби з нового союзного договору не виходили, а Москва вас за це всіляко приголубить. Вони щиро сподівались (принаймні, було таке враження), що ото вже пояснять київським невігласам: між росіянами і українцями немає ніякої різниці, пообіцяють їм декілька вищих посад у Москві, і оці нерозумники, почухавши потилицю, скажуть: «Тю, і то правда! Дякуємо, хлопці, що все так добре нам розтлумачили. Ледве нас лихий не попутав». Чи треба говорити, що жоден з прибулих (а це повністю відповідає духу пізньорадянського мислення) абсолютно не знався в українській проблематиці.

Хороша думка про те, що русскіє навіть не зауважують свого шовінізму:
Певна річ, щось змінити ані російська делегація, ані хто завгодно інший не змогли б. І все ж, якби наші гості були більш досвідченими у переговорах, добре підкованими в українських справах, хто знає, чи не втягнули б вони Верховну Раду України, що складалась з таких самих, по суті, радянських людей, як і вони, в необхідність укладати якісь дрібні непотрібні угоди та не умовили б чимось тимчасово поступитися? Але всі «домашні заготовки» гостей, всі їх хитрощі були саме такими, яких і можна було очікувати від людей, чиє розуміння національного застигло на самовпевненому радянському рівні. Щодо України цей рівень звичайно визначають двома фразами: «Киев — мать городов русских», «Древняя Русь — общая колыбель трех восточнославянских народов» та висновком, що мають на думці: «Вы — это мы, а мы — это вы». Тобто, вас — немає!3 усією вашою нібито окремою історією та ментальністю. До того ж люди, які так думають, не бачать в цьому нічого для нас зневажливого, а швидше, навпаки — вони, як на їхню думку, роблять нам велику послугу, піднімаючи нас до себе. У них насправді у думці немає нас кривдити, вони ж бо впевнені, що відкривають родинні обійми!
Що тут казати, русскіє не в 2014 році сказились, вони ніколи не признавали права української нації на свою незалежну державу. Русскіе завжди були ксенофобами, і ще довго ними залишаться.

tipa_bandera: (Default)
Частина 2. Про галичан.

Цікавий уривок. Росіяни одразу ж після прийняття Акту про незалежність почали погрожувати Україні. Також цікавий момент, що до того Росія і Україна підписали угоду про взаємне визнання кордонів. Русскіє завжди славились клятвопорушенням:

26 серпня 1991 року, двома днями пізніше прийняття Акту про незалежність України, з’явилась погрозлива заява прес-секретаря російського президента. В ній йшлося про те, що «в случае прекращения союзнических отношений (с республиками СССР), Российская Федерация оставляет за собой право поставить вопрос о пересмотре границ». З одного боку, прес-секретар завжди оголошує думку президента, а не свою особисто, але з іншого — ці слова вимовив не сам президент, що не було випадковістю. Президент Росії явно не мав бажання привселюдно зрікатися свого образу демократичного політика. Незадовго перед тим у зверненні до Верховної Ради України Єльцин заявив, що у Росії немає планів ставати центром нової імперії і вона не шукає ніякої переваги над іншими республіками. Кількома місяцями раніше, 19 листопада 1990 року РРФСР та УРСР підписали угоду, що закріпила взаємне визнання існуючих кордонів — хай навіть у складі СРСР (інакше їх не потрібно було б знову «взаимно признавать» у «Великім Договорі» 1997 року), та все ж кордонів, які вважалися за радянською конституцією, як не крути, державними.


Т.з. русскіє завжди сповідували територіальні претензії до України. Думаю, що просто тоді ще не мали достатньо сил для реалізації своїх загарбницьких мрій. Ось мер Москви після розстрілу "Білого Дому" плутано розказує, що русскіє хочуть забрати Крим і ще якийсь "русскій город"... він навіть точно не пам'ятає який:

Read more... )

tipa_bandera: (Default)
Як додаток до "Кучма про галичан".

Главная разница, которую я вижу между частью "жителей Донбасса" с их "сильным местным патриотизмом" и "любовью к своей земле", и галичанами с их местным патриотизмом следующая:

У третей части (выдуманное число) жителей Львова и окрестностей могут быть карты поляка (чтобы проще ездить за более дешевыми продуктами/товарами).... но галичане не будут скандировать "Польша, Польша", (как скандировали жители Донецка на митинге Губарева услышав идею присоединиться к России), не будут ходить с плакатами "Дуда введи войска", не будут ходить с плакатами и флагами "Восточные кресы" и т.п.

При определенных условиях везде можно найти возможность и готовность к сепаратизму. И тут вылазит главная разница: галичане не хотят присоединяться к Польше, и не хотят быть частью России. Они не хотят быть под Россией и не хотят быть под Польшей.
Вот это мне гораздо больше напоминает "сильный местный патриотизм" и "любовь к своей земле".

Почему галичане более автономны и не хотят присоединяться к более сильным соседям в отличии от немалой части наваросов? Это, наверное, больше вопрос психологии. Может они более самодостаточны, а условные "жители Донбасса" чувствуются себя не комфортно без принадлежности к чему-то большему. Величия им не хватает.
tipa_bandera: (Default)
Частина 1.

Думаю, багато вже бачило останні шовіністичні статті донецької блогерші Natamax проти галичан. Ненависть рузькамірних до галичан зрозуміла - галичани ніколи не стануть опорою рускава міра, вони переважно розмовляють українською і є затятими антисовєтчиками. Але ці низькопробні та ксенофобські статті Наташі нагадали мені про думки Кучми з цього приводу:

Так от, Західна Україна — ще більше Європа.
За радянських часів один партійний працівник з Москви, що приїздив до нас у Дніпропетровськ у справах «Південмашу» («Южмаш») сказав мені про Західну Україну дещо таке, що примусило мене глибоко замислитись і досі не йде з голови. Він сказав це мимохіть, але притишеним голосом, що надало його словам не зовсім звичайного змісту. Він чи не знав, чи забув, що як носій найважливіших військових таємниць я ніколи не бував у «світі капіталізму». «Ми ж то з вами знаємо, де закінчується Європа, — говорив він, маючи на думці Захід. — Це видно простим оком, коли ідеш поїздом, припустимо, із Відню. Захід закінчується не там, де проходить його кордон із соціалістичним табором. Захід закінчується там, де закінчується Західна Україна».

Були-таки і серед радянської номенклатури люди з відкритими очима! Я удав, що добре розумію його слова, але насправді вловив лише їх загальний зміст — Західна Україна разом з капіталістичною Європою являє собою дещо позитивне. Я запитав свого співбесідника, начебто щоб обмінятися враженнями, що саме він має на увазі в першу чергу, яка ознака, яка особливість Західної України насамперед впадає йому в очі, коли він потрапляє до неї на шляху з Відня чи Варшави. Мовляв, у кожного власні критерії, один ставить на перше місце одне, інший — друге. Він відповів, навіть не замислившись: «Повага до особи! У західних українців це у крові. Вони ввічливі. Вони порівняно з нами більш м’які, чемні. У їхній повсякденній мові є слово “пан”. Це не образливе слово. Цим словом вони виявляють повагу до людини. Пан, пані...»

Читаємо далі:Read more... )
tipa_bandera: (Default)
Попалась цитата из этой книги:



«Московитам, как и всем новичкам в цивилизованном мире, свойственна крайняя обидчивость; они не выносят даже общих суждений, все относя на свой счет; нигде так плохо не отзываются о Франции; менее всего на Московии понимают свободу мысли и слова... они не могут понять, как это король не наказывает парижских писак, которые каждодневно его бранят


Сразу вспомнил, как Теплов жаловался на украинские законы:

теплов-вольності малоросії3.png

Украинское раво было европейским, о чем этот Теплов и был недоволен. Это одна из причин довольно исльного различия ментальности украинцев и россиян. Об этом, как по мне, лучше всего написал Костомаров.

Прочитать другие интересные выдержки их книги Астольф де Кюстина вы можете здесь.

tipa_bandera: (Default)
Продолжение.

Читать часть 1.

Продолжим чтение Костомарова, "Две русские народности", 1861 г. о различиях украинского и российского народов.

Церковь и свобода вероисповедания. Российское высокомерие и нетерпимость к другим.

С церковью случилось в великорусском мире обратное тому, что было в южнорусском ...церковные власти на востоке стояли несравненно выше над массою и имели гораздо более возможности действовать самовластно.

Светская власть опиралась на духовную, духовная - на светскую (в России).
В Великороссии, в религиозности великорусской является свойство, составляющее ее отличительную черту ... с южнорусской стихией. Это - обращение к обрядам, к формулам, сосредоточенность во внешности. В настоящее время раскол из-за формы, обрядности, буквы немыслим в южнорусском народе: с этим всяк согласится, кто сколько-нибудь знает этот народ, присмотрелся к его жизни и прислушался к его коренным понятиям.

(В Росии) образовалась нетерпимость к чужим верам, презрение к чужим народностям, высокомерное мнение о себе. Read more... )

Продолжение, часть 3.
tipa_bandera: (Default)
История сделала виток, и (о дикость) в наше время русские пропагандисты снова подняли вопрос об идентичности украинского народа, которую они отрицают. Современная российская пропаганда пошла даже дальше опустилась еще ниже чем советская. Советская говорила о "братских народах" (что, вообще-то, более-менее корректно), а российская начала заявлять о "едином народе", что в их трактовке подразумевает отсутствие украинского народа.

Но эти вопросы уже поднимались в прошлом веке. Поэтому интересно посмотреть на то, как протекала эта дискуссия в те времена. Уроженец России, Николай Костомаров написал по этому поводу обширную статью "Две русские народности" (1861 г.). Поскольку я уже ясно показал, что украинцы уже в козацкое время называли себя "украинцы", а свою землю - Украина, то иногда, для более простого почтения я буду заменять терминологию Костомарова на эту терминологию.

Историческая справка: Никола́й Ива́нович Костома́ров — русский общественный деятель, историк, публицист и поэт, член-корреспондент Императорской Санкт-Петербургской академии наук, один из руководителей Кирилло-Мефодиевского общества.

Что же, приступим к чтению сей увлекательной книги:

Зарождения отличия между украинцами и россиянами

Read more... )

Profile

tipa_bandera: (Default)
tipa_bandera

June 2017

S M T W T F S
    12 3
456789 10
11121314151617
18192021222324
25 2627282930 

Syndicate

RSS Atom

Most Popular Tags

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Sep. 22nd, 2017 05:07 pm
Powered by Dreamwidth Studios