Украина в летописи козацкого полковника, 1710г.
"Братьям", как сказать, великоросам, постоянно не дает покоя Украина. Любимая их забава - рассказывать, что Украину придумал Ленин или австрийский Генштаб. Как понятия "Украина" и "украинцы" отобразились в народном творчестве я уже писал. Общеизвестную Летопись Самуила Величко 1720 года приводить не буду, рассмотрим менее известные источники. Первый, это летопись козацкого полковника Григория Грабянки, 1710г. Её принято рассматривать скорее как литературное сочинение, чем как историческое. В этом еще большая ценность этого документа, поскольку мы можем узнать об понятиях и преданиях существующих в то время среди украинского народа. К примеру, некоторые требования к полякам он подает одним списком, хотя при чтении универсалов Хмельницкого мы видим, что это компиляция из разных документов.
Книгу нашел только на украинском языке, видать российским историкам она не очень интересна. Итак:
ЛІТОПИС ГАДЯЦЬКОГО ПОЛКОВНИКА ГРИГОРІЯ ГРАБЯНКИ, 1710р.
Итак, следующий отрывок интересен упоминанием "матери Украины". Подобный оборот встречается в козацких думах, значит уже в то время было не просто осознание своей страны, но и весьма трепетное к ней отношение и осознание своей борьбы:...послав Хмельницький до реєстрових козаків Ганжу, особливого посланця, і наказав розповісти їм про свою силу, про татар і звернутися до них з такими словами: «Чию кров йдете проливати? Чи не братів своїх? Чи ж у нас не одна мати — Україна? За кого вам випадає стояти? За костьоли? Чи за храми господні, що породили і ростили нас від дня хрещення? Чи ви короні польській допомогти хочете, яка неволею за вашу мужність відплатила, чи матері своїй Україні, яка волею вас обдарувати воліє?»
Всім оцим будучи підбадьорений, Хмельницький не вчинив з польською монархією слушної згоди і, люб'язно прийнявши від послів королівських дарунки (привілеї та клейноди військові) та все ж не сподіваючись, щоб ляхи — крім короля — своїх обіцянок дотримали, зібрав загальновійськову раду. На ній (а проходила вона на майдані посеред міста під військовими знаменами) було сказано усім загалом: «Ви що ж, ляхи, знову хочете нас у неволю повернути?». А найрізкіше виступав Джеджелій: «Ви що ж, ляхи, хочете підкупити нас солодкими дарунками? Хочете щоб, ми, позбувшися ярма, пустили вас знову у свій край? Та з вашими дарунками мечем треба розпорядитися, а не словом. У вас є Польща, а Україна нехай козацькою буде».
( Read more... )
