tipa_bandera: (Default)
tipa_bandera ([personal profile] tipa_bandera) wrote2021-07-19 10:30 am

Не поставив дефіс — і ти вже український націоналіст, 1939 р.

Вже давно відома моїм читачам історія з «націоналізмом» в українських словниках. Але в ця стаття по своєму особлива. А в її кінці автор навіть пояснив причини, з яких українську мову робили максимально схожою на російську. Отож, стаття про український правопис обов'язково мусить містити наступні звороти, що ми і спостерігаємо:


— Шкідницька контрреволюційна робота українських націоналістів;
— Контрреволюційні буржуазно-націоналістичні елементи;
— наймити міжнародного капіталізму й фашистські агенти – всякі шумські, хвилі, бадани, річицькі і до них подібні;
— ряснів такими “перлами” буржуазно-націоналістичної, шовіністичної контрабанди...
і т.п.

Автор розповідає, що саме Сталін став ініціатором в тому числі і боротьби проти українського «націоналістичного» правопису:


Аж ось надходить 1933 рік. Партійна організація України, за вказівками ЦК ВКП(б) і особисто тов. С т а л і н а , посилює боротьбу з контрреволюційним буржуазним націоналізмом і його агентурою в партії, вибиваючи ворога з захоплених ним позицій. Розгортається боротьба й на мовно-правописній ділянці. Починається робота над очищенням українського правопису й термінології від націоналістичного сміття. Але і тут ворог маскується і дворушничає. Націоналістичний недобиток Хвиля, до якого перейшла робота на правописній ділянці, на словах борючись з націоналізмом, на ділі проводить його і далі.

Вороги народу не так поставили дефіс! Родіна в апаснастє! 



Що ж маємо в інших 99 параграфах цього кодексу? Візьмім таку суто “технічну”, далеку, здавалося б, від усякої ідеології, вузькоорфографічну справу, як письмо укупі й нарізно, вживання дефіса тощо (див. §99, а також §§66, 19 та інші).

Вороги народу і в цій вузькій сфері “попрацювали” з максимальною шкодою для української мови. Навіть у цілому ряді чисто графічних моментів, де немає ні будь-якої специфіки української мови, ні відмінної традиції — і тут вони умудрилися поставити бар’єр між українським і російським правописом, штучно відгородити їх один від одного, себто провести ту ж таки виразно націоналістичну, буржуазну лінію.

А ось і те, що я виніс в заголовок. Не знав, що написання слова без дефісу це ознака націоналістичної спрямованості: 


3. Не менш штучним і, в суті своїй, теж націоналістично спрямованим є й правило про по в таких словах, як: поперше, подруге, потрете, почетверте, поп’яте, пошосте, посьоме і т. д., що відповідають російським; во-первых, во-вторых, в-третьих, в-четвертых і т. д

Само собою, автор постійно апелює до правил російської мови. І кілька разів невдоволений, що деякі нюанси правопису від Хвилі та Ко нагадують правопис польської мови. 


Негідники знову пішли проти російського правопису, на таке здатні тільки націоналісти:


Всупереч ясним формулюванням російських правописних довідників (напр., Ушакова) і граматик, які відповідно обґрунтовують принцип сукупного письма даної категорії прикметників, «Український правопис» 1928 і 1933 р.р. подає таке, з дозволу сказати, “правило”.....

Стаття розлога, там багато прикладів т.з. націоналізму. Але чому автор постійно посилається на російські правила? І на це є відповідь. Вже було прийнято рішення нав'язати російську мову по всій «єдіной і нєдєлімой», отож прямо озвучено аргумент чому українська мова має бути максимально схожа на російську — щоб при паралельному вивченні учні не плутались: 


Треба уявити собі ті додаткові величезні труднощі і ту плутанину, які вносять подібні “правила” і шкідливі розходження в техніці письма у щоденну практику нашої масової школи, де рівночасно вивчаються і українська і російська мови. Такі розбіжні штучні “норми”, як показав уже гіркий шкільний досвід, є справді найгіршими гальмами й бар’єрами на шляху до паралельного опанування української і російської грамотності міліонами наших учнів, тими бар’єрами, що їх насамперед слід було геть знести, зліквідувати, уніфікувавши всі такі технічні моменти в правописі обох мов.

Московська влада турбується про учнів і вірить в їх майбутню русифікацію, тобто двомовність:


Буржуазні націоналісти свідомо відривали українську молодь від великої культури братнього російського народу, завдаючи цим величезної шкоди українському народові, його культурному ростові. Вони пустили в обіг шкідницьку “теорійку” про труднощі двомовності. “Теорія” ця полягала в тому, що українським дітям, які вивчають свою рідну мову, важко, мовляв, одночасно  навчатися і російської мови. В практиці нашої масової школи, яка працювала за хвилянсько-скрипниківськими “нормами” правопису, ці вороги черпали “важливі” аргументи для виправдання малої успішності учнів з української і, особливо, російської мови.

В кінці автор розкаюється за те, що колись не приближував українську мову до російської:


Беручи активну участь у роботі над очищенням правопису, його дальшим розробленням, удосконаленням і спрощенням, я почував себе особливо зобов’язаним над цим попрацювати. Адже в минулому я мав націоналістичні зриви й помилки, що виявилися в апології націоналістичного правопису Скрипника, розробленні ряду орфографічних питань у дусі цього ж таки “правопису” (особливо в період моєї роботи в редакції т. зв. УРЕ) та ін. Виправляючи на ділі ці свої минулі помилки, і саме в тій ділянці, де найбільш їх допустився, я протягом останніх років інтенсивно працював у галузі української орфографії. Дана стаття є одним з наслідків цієї праці.

І тут цікаво буде подивитись його біографію. Навіть після подібних статей його все одно звільняли по звинуваченнях в націоналізмі:


Був учасником правописної конференції 1927 року. Був членом Комісії Народного комісаріату освіти. У 1930-ті рр. Миколу Наконечного було звинувачено в українському буржуазному націоналізмі та звільнено з роботи. Проте деякий час йому дозволили викладати українську мову в Харківському інституті іноземних мов, а 1939 року дозволили повернутися до університету. Під час Другої світової війни) проживав в Луганську, викладав в Луганському педагогічному інституті старослов'янську мову.

У 1943 році після звільнення Харкова став завідувачем кафедри української мови Харківського університету.
Згодом у 1948 року був звільнений з університету через звинувачення в націоналізмі та сприянні владі окупантів під час війни. У 1949 р. дістав дозвіл викладати в технікумі промислового транспорту, а незабаром — викладати російську мову в Харківському сільськогосподарському інституті. Лише у 1958 році вченому дозволили повернутися до ХДУ. У 1964 р. обраний в. о. доцента кафедри української мови.

Цікаво як, 9 років мав викладати російську мову доки не довів свою лояльність, а лише тоді дозволили займатись українською. 


В тему: Після 1917 р. вплив російської мови на українську збільшився, 1952 р.


Газета «Правда» против украинского языка: там 30% слов — контрреволюция, 1937 г.


Как через газету «Правда» украинский язык редактировали, 1937 год.


______________________________________________


Джерело: Наконечний Микола. Актуальні питання українського правопису. 1939 / Научные записки Харьковского государственного педагогического института иностранных языков. — 1939. — Т. 1. — С. 83–108.  


[identity profile] ueartemis.livejournal.com 2021-07-19 09:22 am (UTC)(link)
Про перепону паралельній грамотності справедливо зауважено. Практика показує, що зарівно мовці-білінгви намагаються писати за єдиними правилами обидвома мовами. Як розумієте, відхиляються у бік російської.