М. Левицький написав кумедне оповідання «В суді» де показав, як не можуть порозумітись українські селяни та русскоязичний суддя. Вперше це оповідання було надруковано в газеті Чикаленка «Рада» і, як йому розповіли підписники, стало настільки популярним, що один номер із цим оповіданням читали всі навколишні села. Ось один із уривків:
Русифікований українець розказує герою оповідання «Хатнє лихо» (що ходить і випрошує пожертви на пам'ятник Шевченку) про обмеженість української мови:
( Read more... )Оповідання М. Левицького «Хатнє лихо» дуже кумедне та іронічне, але просякнуте натяками на реальні факти. Для прикладу в наступному уривку умовний Іван Опанасович (розказує головному герою чому боїться давати гроші на пам'ятник Шевченку) згадує Флоринського — а це реальний персонаж, лютий цензор-українофоб:
– ...Як по-вашому: стара комора при пекарні у Флоровському манастирі – крамольна річ? Я тільки очі витріщив і руками розвів. – А правда, дивуєтесь? Ну, то слухайте. Прочитав я оце колись в історичному товаристві Нестора Літописця дуже цікавий доклад: “Къ вопросу о времені постройки старой “коморы” при пекарнѣ Флоровскаго женскаго монастыря.” Дуже цікаві й цінні матер’яли зібрав. Що ж ви собі думаєте? Як напався Флоринський за те слово “комора”, як почав доводити, що це я навмисне, через свій сепаратизм, кажу: комора, а не кладовка... Боже мій! Обвинуватив мене, що я добиваюсь республіки на Вкраїні й хочу бути її презідентом, притачав сюди й мою колишню приязнь з Драгомановим, була тут і польська інтрига й “происки жидовствующей печати”!.. Насилу живий вихопився я звідтіля. Нехай вам пусто буде, думаю. Ніяких тепер – не то що докладів: носа свого туди не покажу! Цур йому з такими вченими!
Думаю, багато зворотів і звинувачень дійсно озвучувались Флоринським. Чикаленко його згадував, може щось надибаю в щоденниках.
Дуже дивна суперечка про назви місяців в оповіданні М. Левицького «Хатнє лихо». Хтось знає причини цієї дискусії:
БІльшовик та чекіст М. Хвильовий:
Давид Штраус, що, як відомо, грою фортуни теж має деяке відношення і до матеріалістичного монізму, кинув колись такий цікавий афоризм: "Можливо, Сіріус і більший за Сонце, але від нього не спіє наш виноград"
Отже, коли російське мистецтво — велике і могутнє, то це буквально нічого не доказує. Навпаки, коли світло з нього приходе до нас, як сузір'я "Великого Пса", тільки за кілька великих років, то нам треба якомога швидше покинути орієнтацію на нього. Виноград національного відродження не мириться з тим, хоч і прекрасним, — але — в силу багатьох і відомих історичних непорозумінь — далеким сонцем.
"Україна чи Малоросія?", Хвильовий Микола.
