![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
tipa_banderaРусифікований українець розказує герою оповідання «Хатнє лихо» (що ходить і випрошує пожертви на пам'ятник Шевченку) про обмеженість української мови:
Обстанова в кватирі була багата й розкішна, панська на всю губу. – Добре живеш, товаришу, – мовив я, оглядаючись. – Да ничего себе устроил... “хату”! Ха-ха-ха! – зареготав Палій. – Как же вот ты выразишь “рідною мовою”: квартира, аппартаменты? А? хата и только! Так-то брат! Фантазер ты у меня, утопист! Простой, хотя и симпатичный, язык, “рідну мову” – хочешь во что бы то ни стало культурным сделать! – Чого ж “утопист”? – спитав я. – Така сама була колись і російська мова, й всяка инша. – Ну-у! – Що ну? Хіба кватиря й апартаменти – се російські слова? – Ну, да все-таки оно к русскому языку как-то прививается скорее, не так режет ухо. – Прив’ється воно й у нас і не буде різати вухо! – Ну, положим! Вот купил я себе автомобиль, бензиномотор, держу к нему шоффера. Ну – как эти слова? Автомобыль? – Чого ж: “автомобыль”? Так і буде: автомобіль, шофер, бензіномотор. Слово: “мотор” навіть рідніше українській мові, ніж російській. Моторний – наше слово. – Да, да! Правда. “Еней був парубок моторний”. – А бачиш? – Ну, как себе хочешь, а я никак не могу себе представить “дядька”, который говорит: “сідайте, куме, в оцей моторний автомобіль”. Ха-ха-ха! Чудак ты, брат! – додав він, плеснувши мене долонею по коліні. – Всяку річ можна на сміх підняти. І Хам з батька насміявся, і з Ісуса Христа насміхались перед тим, як розіп’яти. – Да ну, полно! Что ты? Обижаешься? – Та вже кому-кому, а тобі не слід би глумитись з рідної мови. Ти ж потомок... – Знаю, брат. Даже мысль твою сокровенную знаю. Хочешь, скажу? – Кажи. – “Славних прадідів великих – правнуки погані”. Правда, подумал это? – Правда. – Вот видишь, а я не обижаюсь. – Слухай, Палію, – почав я. – Ти ж знаєш, чиї се слова ти сказав? – Ну, еще бы! – А знаєш, що через три роки мине 50 літ, як він умер, а через шість літ, – сто літ, як народився. – Ну? – Пам’ятник у Київі думають ставити. – Слыхал. – Грошей треба. – Понимаю. Только теперь, брат, у меня “финансовый кризис”. Понимаешь: ни копейки!
Закінчується оповідання в стилі новел О. Генрі — ніхто із українців та українофілів не дав ні копійки на пам'ятник Шевченку, а лише один кацап пожертвував рубля:
М. Левицький, «Хатнє лихо», ст. 232
![[identity profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/openid.png){kind=small}
no subject
Date: 2019-08-23 11:36 am (UTC)no subject
Date: 2019-08-23 11:58 am (UTC)no subject
Date: 2019-08-23 12:00 pm (UTC)Любіть її... Во время люте,
В остатню тяжкую минуту
За неї Господа моліть.
no subject
Date: 2019-08-23 12:28 pm (UTC)no subject
Date: 2019-08-23 12:32 pm (UTC)no subject
Date: 2019-08-23 12:51 pm (UTC)Слово "час" - праслав'янське, просто зараз в російській мові його вживання звузилось. Ось "час" із тлумачного словника Єфремова: 4) Время, пора, момент.
5) Время, предназначенное для чего-л.
А ось ВРЕМЯ, це спотворене староболгарське: заимств. из цслав. вместо *веремя, ср. укр. ве́ремє "вёдро, погода". Можна навыть приколотись і сказати, що росіяни спохабили українське слово ВЕРЕМЯ (хороша погода)
МІНУТА - запозичення в російську мову із німецької (або французької). На момент відсутності власної термінології перейшло в українську. Хвилина - теж виглядає як запозичення, але хоча б із західно-словянських мов.
no subject
Date: 2019-08-23 01:22 pm (UTC)no subject
Date: 2019-08-23 12:34 pm (UTC)Learn more about LiveJournal Ratings in FAQ (https://www.dreamwidth.org/support/faqbrowse?faqid=303).