Історія України

Деякі наші русифіковані українці взагалі поза контекстом розуміння незалежності України. Не мають розуміння цього процесу що з російського боку, що з українського. А контекст лише один: українська мова. Росіяни завжди знали, що лише наявність української мови дає можливість і підстави для незалежності України. Тому і всіляко її обмежували. Для кращого розуміння я приведу кілька цитат. 

Валуєвський циркуляр. Заборона розвитку української мови прив’язується до сепаратизму (здобуття незалежності) Цитата: 

«…сочиняемый для них некоторыми малороссами, и в особенности поляками, так называемый украинский язык. Лиц того кружка, который усиливается доказывать противное, большинство самих малороссов упрекает в сепаратистских замыслах, враждебных к России и гибельных для Малороссии. Явление это тем более прискорбно и заслуживает внимания, что оно совпадает с политическими замыслами поляков».

Також можна ознайомитись лише із назвою книги «Потуги литературного сепаратизма» (1883 р.), щоб зрозуміти про що там мова, і проти якої мови автор виступає, і до чого ця мова веде. Огляд книги тут: Потуги литературного сепаратизма, 1883 г.

Ось дуже цікаві цитати за 1847 р., травня 26. З доповіді начальника III відділу О. Ф. Орлова Миколі I про Кирило-Мефодіївське товариство та пропозиції щодо покарання його учасників, зокрема Т. Г. Шевченка:

До дня української мови довелось зустріти Свідків до-невпізнання-зміненої Української Мови. Звісно, як водиться у цих брехунів, ніхто не зміг привести жодного прикладу (ймовірно тому, що ці Свідки Зміненої Мови взагалі її не знають). Але була парочка, що зуміла видавити із себе претензію про слова із нового правопису, для прикладу «еТер» замість «еФір». 

Раз люди виступають за слово «ефір», задав їм просте запитання: а ви згодні говорити «феатр» замість «театр» та «бібліофека» замість «бібліотека»? Поки що ніхто не згодився. Може натяк був занадто тонкий? 

В тему: Как московские журналисты нашли украинский национализм в опере, музеях и словаре, 1937 г. Ч1.

"Російсько-російський" словник замість українського, 1957 р.

Цікавий опис у Шевельова, як жителі підросійської України (вдале формулювання) сприймали мову галичан. Як вже цитував, на підросійській Україні публічно (та й по домах) українську складно було почути:

Прибулих приваблювали деякі риси галицького політичного життя, й вони переносили своє захоплення на місцеву українську мову. Ці події й настрої відбилися в деяких літературних творах, як от у повісті Наталі Романович-Ткаченко «Манівцями». Ось як змальовує авторка враження своїх героїв — молодих революціонерів з підросійської України — від мітингу у Львові: «Тут, серед сеї блискучої юрби, в залі, залитій світлом — він чує мову своїх степів, своїх ланів, мову, якою говорять ті брати його, що живуть в тісних халупках без світу й повітря. Правда, мова ніби трохи відмінна, але се природна зміна, як і те, що з ним сталося: він той самий, що уродився під селянською стріхою, і наче не той тепер: не в селянській сорочці, не в свиті, а в "німецькому" убранню. Але проте він той самий» (145). 55 Далі приходить узагальнення: «Потім почулася українська мова. Не та мова степів широких, ланів безмежних — повільна, барвиста, дзвінка, а мова швидка, одноманітна, але вже викінчена й культурна». «Хочеться ще побути в сій 36 атмосфері, де сі європейці говорять мовою далеких рідних сіл» (531, 147). Таке ставлення до мови галичан імпортовано і в міста підросійської України. Коли поважні вже політичні діячі — члени РУП (Революційна українська партія) або інших партій — відвідували гуртки молоді, вони приносили сприйняті в Галичині мовні звороти.

Звісно, не всі так позитивно реагували, Нечуй-Левицький дуже не любив усе галицьке (по цьому тегу декілька цікавих статей на базі його творів). А ось цікава історія, яку описував відомий В. Дорошенко, як у Прилуки (Чернігівська область) хтось із Лубен (Полтавська область) приніс галицьке слово «позаяк», і воно всім сподобалось:

«Не знаючи гаразд мови, ми залюбки засвоювали собі всякі дивогляди, подибувані в галицьких виданнях, уважаючи їх через їх незвичність для нас за якийсь особливий мовний спеціялітет Пригадую собі, що нам незвичайно припало до вподоби слово позаяк, яке заніс до нас один лубенський громадянин як гарну галицьку новинку».

В 1878 році заборонений був 3-ій вип. «Збірника пісень» М. Лисенка, виданий в Липському,через те, що під нотами надрюкований був текст самих пісень, а це заборонялось указом 1876 року. Тільки через три роки, в початку 1881 року, цеб-то тоді, як повіяло було инчим духом, довелось М. Лисенку одібрати дозвіл на пропуск свого «Збірника» в Россію. Цей факт ми зазначуємо через те, що він викликав дуже цікаву записку тодішнього київського, подільского і волинського генерал-губернатора М. И. Черткова до министра внутр. дЂлъ. Подаємо цю записку в повному тексті.