Історія України

Після відвертої промови Хрущова на 22 з'їзді у 1961 році, що Москва не буде «консервировать и увековечивать национальные различия» було очевидно, що ліквідовувати національні відмінності будуть, звсно ж, саме за допомогою російської мови. Це так робилося і до того, але тепер про це вже можна було офіційно писати. Ось як трактує програму 22 з'їзду відомий у ті часи русифікатор (популяризатор т.з. двомовності) Іван Білодід: 

Однією із закономірностей розвитку мов соціалістичних націй в період розгорнутого будівництва комунізму є посилення ролі російської мови як засобу міжнаціонального спілкування і єднання народів СРСР. В умовах УРСР як українське населення, так і населення російське та інших національностей, фактично володіє і користується в практиці двома мовами - українською і російською (чи російською і українською).

Посилення однієї мови можливо лише за рахунок послаблення (пригнічення) іншої. Про це І. Білодід скромно промовчав. А кінці відверта неправда написана. Навіть радянська статистика це підтвердила. Лише українці володіли російською (і то не всі — в 1970 році лише 36% сказали, що вільно володіють російською [докладніше]), а росіяни мов аборигенів не знали та і (переважно) знати не хотіли. Ними володіла кількість росіян на грані статистичної похибки.

Далі Білодід пропагує двомовність як позитивне явище (що абсолютно не так):