![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
tipa_banderaПідозрюю, що не дуже зручно осмислювати одразу багато цитат, як я подав в попередній статті. Тепер потроху буду продовжувати цитувати другу частину твору "Непотрібність великоруської літератури для України і для Слов'янщини (Сьогочасне літературне прямування)". Цитата доволі актуальна, частина наших "еліт" досі дуріє від цієї зарази:
Українське панство не можна назвати вивихнутим щодо просвіти. Воно лучче просвічене, ніж великоруське. Звернімо увагу хоч на те, що Херсонська чи Полтавська губернія пренумерує по 240 примірників "Вестника Европы" та "Русской Старины", а щиро великоруські губернії Ярославська, Владимирська тільки по 45 прим., а такі дорогі журнали пренумерує більше панство, ніж середня верства. Наше дворянство не обизянствує, не грається в англоманію та в спартанство, зате воно вивихнуте в других відносинах, далеко поважніших, – в національних: воно дуріє, хоч-не-хоч, од кацапоманії. Ця вивихнутість далеко шкідливіша для краю, ніж якась великоруська англоманія: вона одтягла в Україні літературні таланти, вкрала в нас Гоголя, задержала розвиття української літератури (це все одно, що задержала проґрес), одрізнила дуже далеко українське панство од народу, вбила в йому український патріотизм, зробила його безособистим і апатичним в політичних стосунках, – словом сказати, зробила з його ні рибу, ні м'ясо, ні Богові свічку, ні чортові кочергу.
Решта статей по Нечую-Левицькому:
Україну жде погана перспектива в Росії. Нечуй-Левицький, 1884 р
Московщина має собі за ціль вбити українську національність. Нечуй-Левицький, 1884 р.
Здичавіла великоруська література. Нечуй-Левицький, 1884 р.
Український народ на цілу ступінь вище від великоросійського. Нечуй-Левицький 1884 р.
Татарське звірство великоросів. Нечуй-Левицький, 1884
Різниця між українським та великоруським гумором, 1878 р.
Непотрібність великоруської літератури для України та Слов'янщини, 1878 р.
Нечуй-Левицький проти Грушевського. "Криве дзеркало української мови".
Українське панство не можна назвати вивихнутим щодо просвіти. Воно лучче просвічене, ніж великоруське. Звернімо увагу хоч на те, що Херсонська чи Полтавська губернія пренумерує по 240 примірників "Вестника Европы" та "Русской Старины", а щиро великоруські губернії Ярославська, Владимирська тільки по 45 прим., а такі дорогі журнали пренумерує більше панство, ніж середня верства. Наше дворянство не обизянствує, не грається в англоманію та в спартанство, зате воно вивихнуте в других відносинах, далеко поважніших, – в національних: воно дуріє, хоч-не-хоч, од кацапоманії. Ця вивихнутість далеко шкідливіша для краю, ніж якась великоруська англоманія: вона одтягла в Україні літературні таланти, вкрала в нас Гоголя, задержала розвиття української літератури (це все одно, що задержала проґрес), одрізнила дуже далеко українське панство од народу, вбила в йому український патріотизм, зробила його безособистим і апатичним в політичних стосунках, – словом сказати, зробила з його ні рибу, ні м'ясо, ні Богові свічку, ні чортові кочергу.
Решта статей по Нечую-Левицькому:
Україну жде погана перспектива в Росії. Нечуй-Левицький, 1884 р
Московщина має собі за ціль вбити українську національність. Нечуй-Левицький, 1884 р.
Здичавіла великоруська література. Нечуй-Левицький, 1884 р.
Український народ на цілу ступінь вище від великоросійського. Нечуй-Левицький 1884 р.
Татарське звірство великоросів. Нечуй-Левицький, 1884
Різниця між українським та великоруським гумором, 1878 р.
Непотрібність великоруської літератури для України та Слов'янщини, 1878 р.
Нечуй-Левицький проти Грушевського. "Криве дзеркало української мови".
