tipa_bandera: (Default)
[personal profile] tipa_bandera
Досить цікавий опис примітивності та обмеженості української радянської літератури, де можна було як не Леніна хвалити, то хіба про ДСВ війну писати, чи клеймити український буржуазний націоналізм. Рекомендую знайти чи завантажити цю статтю і прочитати повністю - проникнутись душком епохи. Там Марченко детально та поіменно критикує тогочасних заслужених митців.

Стаття "ЗА ПАРАВАНОМ ІДЕЙНОСТІ" інкримінувалася В. Марченку на суді (25—27 грудня 1973 р.) як злочин перед радянською владою. Разом із статтею "Київські діалоги" (див. тут) по жовтень 1993 р. знаходилась в архіві КДБ УРСР (СБУ):


За всю історію свого розвитку українська література ніколи не знала такої кількості ницих письменників, як тепер. Ніби якийсь величезний вал, що довго збирав намул брехливості, підлості й жадоби, вхопив і в одну мить вихлюпнув оте все на колись чисте плесо нашої культури. Ані за часу утисків польського панування, ані за доби московських указів «не было, нет и быть не может», ані у криваву годину сталінських репресій, терору дефензиви та сігуранци не бачив народ України стільки продажних митців, як то настало в 70-ті роки ХХ століття. Література, радіо, кіно, преса поставлені зараз на службу єдиній меті: створити образ слухняного функціонера, чи то пак «будівника звитяжного сьогодення». Кілька тем, щосили обсмоктуваних людьми від національної культури, визначають тепер її обличчя: українська Ленініана, Жовтнева революція, Велика Вітчизняна війна, людина праці й, нарешті, наріжний камінь публіцистики — викриття й засудження українського націоналізму.Як на неупередженого, се вже й розмаїття. А партійні ідеологи прямо стверджують, що українська культура досягла нечуваного розвитку. Однак чому такий понуроодноманітний тон матеріалів, поміщених у нашій пресі, звідки ця надокучлива казенність радіо, виснажлива сухість телебачення, отруйлива медвяність белетристичних писань? Здавалося б, коли вилучено з обігу надшкідливі книжки В.Винниченка, М.Хвильового, заборонено історичні видання М.Грушевського, Д.Яворницького, М.Крип'якевича, не згадуються помилкові твори Івана Франка, Лесі Українки, здійснено старанну чистку українського музичного й образотворчого мистецтва, витято під корінь небезпечне коріння крамоли, — мусить настати жаданий час духовного супокою, що сприятиме буянню комуністичної культури. Але насправді без упину розвивається її гіпертрофована, хвороблива галузка — партійна література й мистецтво.



Цікавий пассаж про Шелеста із критикою його книжки "Україна моя Радянська". Марченко навіть не підозрює, що скоро і цю книгу заборонять як занадто націоналістичну (див. Как книгу первого секретаря коммунистической партии запрещали):

Проте, взявши книжку П.Шелеста, «вірного ленінця, який користується авторитетом у партії і народі» (про це пише Літературна Україна у № 34 за 1971 рік), Україно наша Радянська, подибуємо аналогічну картину: «Кожний, хто живе на Радянській Україні, любить її, з гордістю говорить: «Моя Україна», «наша Україна». Але водночас ми кажемо: «Наша Росія, Білорусія, Грузія, Латвія, всі союзні республіки». А коли потягти за вервечку далі, то виявиться, що цей вогонь імперіалістичної любові роздмухується зі старого московського міха. Бо генсек Брежнєв наголошує на тому, що «будівництво комунізму в нашій багатонаціональній країні передбачає послідовне проведення лінії на всебічне зближення націй».


This account has disabled anonymous posting.
If you don't have an account you can create one now.
No Subject Icon Selected
More info about formatting

Profile

tipa_bandera: (Default)
tipa_bandera

March 2025

S M T W T F S
      1
2345678
91011121314 15
16171819202122
23242526272829
3031     

Most Popular Tags

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Jul. 23rd, 2025 06:08 am
Powered by Dreamwidth Studios