![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
tipa_banderaКременчуцький повіт, Полтавська область. Голова земської управи (місцевий) ставить питання про вивчення української мови в школах (щоб направити звернення до уряду, була така практика). І раптом виявляється, що селяни проти:
Комплекс соціальної меншовартості через призму мови. Росіяни були панами в Україні, і тому немало українців були готові відмовитись від своєї мови лиш би стати «панами». Далі Чикаленко описує те, що можна було побачити в УРСР після 1959 р. (див. докладніше):
Так і було, коли ВУЗи стали російськими, то щоб стати радянськими панами, треба було вчити російську і йти до російського ВУЗу — і савєцькі люди кидали рідну мову заради кар'єри.
Чикаленко, пояснюючи складність прищеплення чогось нового, для прикладу розповідає, як люди обурювались, коли замість шкіл де вчились по «Псалтирю» зробили «гражданскі» школи, і замість «божєстєнного» читали «Жил был у бабушки серенький козлик». Або коментар лікарняного сторожа якому дали почитати Євангеліє українською: « — Господи, вже й зі Слова Божого сміються!».
Продолжение: Украинский закон про мову придумали еще в 1904 г.
