Русская деревня: моются редко, вокруг трупы и экскременты. И полтора года без щей. 1901 г.

Продолжил читать книгу из вчерашней заметки про "русский дух".

Не все скринил, мылом почти не пользуются (дорого):


Где прижало там и облегчился:

Лежащие мертвецы:( Read more... )

Дискусія радянського українофіла та Аліка-русофіла, або "Кобзар «великий русский поэт»", 1972 р.

Почитаємо уривки із статті Валерія Марченка "Київський діалог" (1972 р.). Ця стаття інкримінувалася В.Марченку на суді (25—27 грудня 1973 р.) як злочин проти радянської влади. Там подається дискусія із Аліком Який "ще у школі, відчувши відразу до примітивних писань Тичини, Рильського, Малишка, які в підручниках кваліфікувалися як шедеври національного письменства, він прийшов до висновку, що його рідна література стоїть на найнижчих щаблях розвитку". Ймовірно цей Алік не реальна особа, а узагальнення. Цікаві роздуми про низький рівень українського телебачення, і що робиться зумисно.

Отож, Алік за русскій язик і "какая разніца на каком язикє". А радянський письменник ріже правду-матку про русифікацію та голодомор. Ось як виглядала дискусія на мовне питання в радянський період:

АЛІК:

— Послухай, друже. Що ти прагнеш змінити? Твоя земля вже понад триста років приєднана до Росії, її, як повію, мацали і ґвалтували австрійці, поляки, угорці, румуни. Одне слово, всі, хто хотів. Українці — нація слаборозвинена, що тут вдієш.

Тому їй потрібен надійний захисник, коли хочеш, опікун. Я особисто за Росію. Адже ти добре знаєш, що цих два народи близькі, як жодні інші на світі.

Алік продовжує свої розумування про свободу розвитку національних культур, про усвідомлення багатьма необхідності влитися в єдину сім'ю. Він не підозрює, що говорить уже передовицями Правды... ...

ВАЛЕРІЙ:

— Пожертвувати своїми культурами в ім'я комунізму доведеться не лише українцям, але й усім іншим народам та народностям С Р С Р , крім росіян. А їх, якщо пригадаєш, понад 100. Отже, на «олтарі братства» буде справжня бійня з

ягнят — культур малих народів.

( Read more... )

Свідома примітивізація українського телебачення в УРСР, 1972 р.

Продовжимо читати уривки із статті Валерія Марченка "Київський діалог" (1972 р.). Початок тут.
Отож, цікаві роздуми радянського письменника про примітивізацію українського телебачення і про диктат російської мови в концертах та ін. публічних заходах.

АЛІК:
— Гаразд, із критикою шовінізму за царату та перегинів часів культу можнапогодитися, але що конкретного ти можеш сказати про сучасну асиміляторську політику щодо України?

ВАЛЕРІЙ:

— Нещодавно телеглядачів України сповістили, що друга програма буде цілком республіканського призначення. Це, звісно, подавалося як черговий захід піклування партії та уряду про розквіт духовного життя народу з метою урізноманітнення
телепередач. Нововведення не забарилося дати себе взнаки. Адже програму другого каналу ретранслятори пересилають ледве чи на 30 % території республіки. Але про таку дрібницю у пресі було замовчано. Радикальні зміни сталися негайно у змісті цієї української програми. Якщо скористатися термінологією з підручника географії, раніше на екранах наших телевізорів був клімат напівпустельний з поодинокими оазами розважальних програм. Тепер ці нечасті позаідеологічні вкраплення зникли зовсім. Натомість з екрану линуть «наші славні п'ятирічки — мовби до дітей, до своїх дітей».

Алік — невиправний позитивіст. Тому всю провину за низьку якість передач намагається скинути на недосконалість організації.

— Винні ті, хто очолює телестудію.

Я запитую:— Наші партійні керівники люди недурні?

— Здебільшого, — обережно відказує Алік.

( Read more... )