Україна не Росія. Уривки. Ч.1

[tipa_bandera]

Ото лише зараз вирішив я почитати книгу Л. Кучми видання 2003 року із доволі промовистою назвою "Україна не Росія" (цікаво, що сьогоднішній, начебто, ліберал Шендерович в ті часи назвав таку назву "пошлостью), подивитись чому проблематика "Україна не Росія" була важливою для нього як президента.  Хоча Кучму вважали проросійським на заході України, особливо в перший строк. І що ж - виявляється всі ті самі проблеми чи питання, які ми обговорюємо сьогодні, були ще до першого Майдану. Важливо це розуміти, тому що росіянці постійно брешуть, що "майдани зіпсували стосунки". Отож, в даному циклі розгляну цікаві для мене уривки.

Почнемо з Маяковського і порівняння з поляками в сприйнятті українців за кордоном.

Та й за кордоном наші громадяни не раз стикалися з тим, з чим, за спостереженнями Маяковського, зустрічалися поляки у перші роки після відновлення польської держави. «На польский [паспорт] глядят, как в афишу коза <...> Откуда, мол, и что это за географические новости?» Україна десь у Росії? Здається, у Сибіру?

Я б лише зауважив, що росіяни і зараз дивляться на український паспорт із звірячим виглядом. Може навіть озвірілим. "Як баран на нові ворота". На сьогодні росіянська пропаганда вєщаєт щось на кшталт "єсть полякі, єсть руссіє, а украінєц - єта русскій каторого укусіл поляк", себто признається існування лише російського та польського народів. Як бачимо був час, коли і поляків так сприймали.

Далі Данилович роздумує про ту частину росіян які чомусь дуже схожі на сучасних росіянців. Тут тобі і "Украіна неатемлемая часть Рассеи", и "бандерізація Украіни" (ну просто як ватне ЖЖ почитав) ... все це було ще до 2003 року:

Цей погляд, у сухому залишку, зводиться до того, що Україна — історично невід’ємна частина Росії, яка відокремилась лише через якесь дивне непорозуміння або навіть чудацтво, що вона просто дитина, яка заблукала. Дитина скоро стомиться блукати по байракам і повернеться до мамки, щаслива, що все обійшлося.
Росіяни, про яких я веду мову, бачать в українцях таку собі сільську рідню — досить симпатичну, співучу (це відзначається неодмінно), зі своїми гастрономічними пристрастями, своєрідним гумором та кумедною сільською вимовою. Але саме рідню — тобто, з деяким припущенням, знову ж таки тих самих росіян. А щодо відмін, які впадають в очі, то вони з такого погляду уявляють лише етнографічний інтерес. Та ось ця славна рідня дала задурити собі голову якимось там «бандерівцям»...

А ось дуже важлива думка, до якої багато із нас дійшли лише після російської агресії 2014 року, а багато українців і досі не збагнули. А Кучма (із співавторами, ясно що не сам писав) ще до першого майдану бачить наступне:

А було ось що. За радянські десятиліття кремлівське ставлення до України та українців зовні ніби-то й не змінювалось, та десь на прихованому рівні пройшло-таки через серію метаморфоз, до яких я ще звертатимусь у цій книзі. Пройшло, аби врешті повернутися до безумовно усвідомленого, хоча, ясна річ, і не висловленого голосно, поновлення дореволюційного імперського ідеалу єдиного російського народу.

Хм... ще навіть першого майдану не було, якщо вірити рассеянам, то у нас були "мір і дружба", українці ще " нє прадалісь піндасам"... а вже тоді фахівці чітко бачили, що Росія вернулась до імперського імперативу, до антиукраїнського шовінізму в стилі Щёголева. Це не дивно, десь через рік, в 2004 році його книга зі зміненою назвою «История „украинского“ сепаратизма» буде надрукована в Росії.

Далі буде.