Довженко про русифікацію України.

Із щоденника Довженка:

"Якось заговорив із друзями про словник український і про історію. "Двадцять п'ять років немає історії і нема словника. Яка ганьба! Яка мерзота! Чия огидна рука тут діяла і во ім'я чого? Країна виховання безбатченків! Безбатченків без роду, без племені." (13 квітня 1942 р.)

"Єдина країна в світі, де не викладалася в університетах історія цієї країни, де історія вважалася чимсь забороненим, ворожим і контрреволюційним, — це Україна. Другої такої країни на земній кулі нема. /../ А що ж таке історія? Історія є рівнодіюча всіх духовних сил і здібностей народу.

В університеті розмовляли (по-українському) тільки початківці і поети. Решта вся по-руськи (російською), на радість Гітлеру.

А як «професор» С. нажився на «фашистському» письменнику Стефанику!" (14 квітня 1942 р.)

Взагалі-то Довженко дуже поважав Сталіна, вважав його своїм рятівником. Тому по особливому наївно звучить наступний допис, де проглядається віра в "доброго царя" який не в курсі, що "погані бояри" чинять:

Дорого б я дав, коли б довідатись: чи знає Сталін, що на Вкраїні вищі школи давно вже переведено на руську [російську] мову, що таким чином українська середня школа мусить також зникнути як непотрібна, безперспективна і що се взагалі нічого спільного з ленінською національною політикою не має. Що се є обман народу і всього світу. Гвалтування народної душі і насмішка над його історією, життям і попрання елементарних його прав.

Хочу вірити, що не знає. (5 січня 1947р.)

( Read more... )