Україна не Росія. Ч.2 Про галичан. Кучма vs Natamax.

Частина 1.

Думаю, багато вже бачило останні шовіністичні статті донецької блогерші Natamax проти галичан. Ненависть рузькамірних до галичан зрозуміла - галичани ніколи не стануть опорою рускава міра, вони переважно розмовляють українською і є затятими антисовєтчиками. Але ці низькопробні та ксенофобські статті Наташі нагадали мені про думки Кучми з цього приводу:

Так от, Західна Україна — ще більше Європа.
За радянських часів один партійний працівник з Москви, що приїздив до нас у Дніпропетровськ у справах «Південмашу» («Южмаш») сказав мені про Західну Україну дещо таке, що примусило мене глибоко замислитись і досі не йде з голови. Він сказав це мимохіть, але притишеним голосом, що надало його словам не зовсім звичайного змісту. Він чи не знав, чи забув, що як носій найважливіших військових таємниць я ніколи не бував у «світі капіталізму». «Ми ж то з вами знаємо, де закінчується Європа, — говорив він, маючи на думці Захід. — Це видно простим оком, коли ідеш поїздом, припустимо, із Відню. Захід закінчується не там, де проходить його кордон із соціалістичним табором. Захід закінчується там, де закінчується Західна Україна».

Були-таки і серед радянської номенклатури люди з відкритими очима! Я удав, що добре розумію його слова, але насправді вловив лише їх загальний зміст — Західна Україна разом з капіталістичною Європою являє собою дещо позитивне. Я запитав свого співбесідника, начебто щоб обмінятися враженнями, що саме він має на увазі в першу чергу, яка ознака, яка особливість Західної України насамперед впадає йому в очі, коли він потрапляє до неї на шляху з Відня чи Варшави. Мовляв, у кожного власні критерії, один ставить на перше місце одне, інший — друге. Він відповів, навіть не замислившись: «Повага до особи! У західних українців це у крові. Вони ввічливі. Вони порівняно з нами більш м’які, чемні. У їхній повсякденній мові є слово “пан”. Це не образливе слово. Цим словом вони виявляють повагу до людини. Пан, пані...»

Читаємо далі:( Read more... )

Галичина не Новоросія. Лірична ремарка.

Як додаток до "Кучма про галичан".

Главная разница, которую я вижу между частью "жителей Донбасса" с их "сильным местным патриотизмом" и "любовью к своей земле", и галичанами с их местным патриотизмом следующая:

У третей части (выдуманное число) жителей Львова и окрестностей могут быть карты поляка (чтобы проще ездить за более дешевыми продуктами/товарами).... но галичане не будут скандировать "Польша, Польша", (как скандировали жители Донецка на митинге Губарева услышав идею присоединиться к России), не будут ходить с плакатами "Дуда введи войска", не будут ходить с плакатами и флагами "Восточные кресы" и т.п.

При определенных условиях везде можно найти возможность и готовность к сепаратизму. И тут вылазит главная разница: галичане не хотят присоединяться к Польше, и не хотят быть частью России. Они не хотят быть под Россией и не хотят быть под Польшей.
Вот это мне гораздо больше напоминает "сильный местный патриотизм" и "любовь к своей земле".

Почему галичане более автономны и не хотят присоединяться к более сильным соседям в отличии от немалой части наваросов? Это, наверное, больше вопрос психологии. Может они более самодостаточны, а условные "жители Донбасса" чувствуются себя не комфортно без принадлежности к чему-то большему. Величия им не хватает.