![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
tipa_banderaЗабуті сторінки історії:
Для того, щоб покращити зовнішній вигляд професорсько-викладацького складу ВНЗ, у 1945 р. було виділено фонди промислових товарів для викладачів. Як правило, фонди, за якими надавались товари для професорсько-викладацьких колективів, а особливо одяг і взуття, складались з гуманітарної допомоги або, як тоді її називали, − «американських подарунків», що їх надавала Адміністрація допомоги і відновлення Об’єднаних Націй (ЮНРРА). Ця організація була заснована країнами антигітлерівської коаліції для надання економічної та соціальної допомоги країнам, які були окуповані німецькими військами в період Другої світової війни. Станом на 1 червня 1947 р. за програмою ЮНРРА УРСР одержала на суму 16 524,5 тис. доларів США промислових товарів і сировини. Крім того, ЮНРРА своїм транспортом доправила в УРСР 3482 т одягу та взуття, зібраних у США товариством «Рашен-Реліф» для допомоги постраждалим від війни. Здебільшого ці фонди складалися з вживаного одягу та взуття. Ці речі дещо покращували забезпечення науково-педагогічної інтелігенції УРСР одягом та взуттям. У зв’язку з припиненням діяльності ЮНРРА з грудня 1946 р. в листопаді цього ж року припинилась і допомога. Взуття та білизна з фондів подарунків з-за кордону надавались університетським колективам, які були підпорядковані Міністерству вищої освіти СРСР − професорсько-викладацькі кадри республіканських ВНЗ у цьому відношенні були забезпечені найгірше.
В тему: Сталин: без США мы бы войну не выиграли.
Джерело: ПОВОЄННА УКРАЇНА: НАРИСИ СОЦІАЛЬНОЇ ІСТОРІЇ (ДРУГА ПОЛОВИНА 1940-х – СЕРЕДИНА 1950-х рр.). ст. 188
P.S. А ось як це згадує письменник Анатолій Дімаров:
В сорок п'ятому році американці надумалися одягнуть наш народ, голий і босий. І з чисто американським розмахом назбирали серед населення гори всілякого одягу; навіть горностаєві шубки траплялися, не кажучи вже про каракулеві. А нові, наче щойно пошиті костюми! А шкіряні пальта! А білизна! І попливли кораблі з трюмами, повними заокеанського одягу. Замість танків, гармат і "студебекерів".
Попливли. Припливли. Розсоталися по складах. І тут на склади налетіло начальство, велике й мале. Налетіло, як галич, як ненаситне вороння. Хапали, гребли і особисто для себе, і для членів своєї родини, для знайомих і родичів. Один з обласних керівників узяв аж шість шкіряних пальт і досі, мабуть, доношує. Виходить на демонстрації, люто розмахуючи прапором. Звісно ж, червоним.
А трудящі? Робітники та колгоспники? Невже їм не дісталось нічого? Не знаю. В усякому разі, я не стрічав робітника в шкіряному пальті заокеанському чи колгоспницю в шубці каракулевій.
Джерело: Анатолій Дімаров, "Прожити й розповісти"
