Історія України

Забуті сторінки історії:

Для того, щоб покращити зовнішній вигляд професорсько-викладацького складу ВНЗ, у 1945 р. було виділено фонди промислових товарів для викладачів. Як правило, фонди, за якими надавались товари для професорсько-викладацьких колективів, а особливо одяг і взуття, складались з гуманітарної допомоги або, як тоді її називали, − «американських подарунків», що їх надавала Адміністрація допомоги і відновлення Об’єднаних Націй (ЮНРРА). Ця організація була заснована країнами антигітлерівської коаліції для надання економічної та соціальної допомоги країнам, які були окуповані німецькими військами в період Другої світової війни. Станом на 1 червня 1947 р. за програмою ЮНРРА УРСР одержала на суму 16 524,5 тис. доларів США промислових товарів і сировини. Крім того, ЮНРРА своїм транспортом доправила в УРСР 3482 т одягу та взуття, зібраних у США товариством «Рашен-Реліф» для допомоги постраждалим від війни. Здебільшого ці фонди складалися з вживаного одягу та взуття. Ці речі дещо покращували забезпечення науково-педагогічної інтелігенції УРСР одягом та взуттям. У зв’язку з припиненням діяльності ЮНРРА з грудня 1946 р. в листопаді цього ж року припинилась і допомога. Взуття та білизна з фондів подарунків з-за кордону надавались університетським колективам, які були підпорядковані Міністерству вищої освіти СРСР − професорсько-викладацькі кадри республіканських ВНЗ у цьому відношенні були забезпечені найгірше.

В тему: Сталин: без США мы бы войну не выиграли.

Вот тебе и самое лучшее образование, и самая читающая нация. Даже ноу-хау не толком могли внедрить: 

Вот еще на тему интеллектуального упадка «где так вольно дышит» — свалились с второго места на упомянутое 45-е:

Первая чистка была в 1929 г., тогда закрыли «Інститут української наукової мови». Только несколько сотрудников (из оставшихся на воле) смогли перейти в созданный «Інститут мовознавства». Никто из этого нового института не пережил разгром 1933 г. Набрали новый штат который смели в 1937-38 г. Только двое сотрудников остались. Никакой преемственности научных знаний не было, остался только страх рассердить русского начальника слишком украинскими словами. Правописание Скрыпныка «оказалось» буржуазно-националистическим, правописание Хвыли — фашистским. Но уже некому было очищать украинский язык от сей «скверны». И пришла пора темников (кто не помнит эту придумку Медведчука — ссылка):

Не було тепер нікого — в буквальному розумінні, — хто міг би переглянути правопис Хвилі. А мова мусіла бути «очищена» від «націоналістичних перекручень» Хвилі й Кагановича. За таких обставин ініціятиву перебрали на себе редактори мови партійних видань. Про цю практику, скільки відомо, не згадує жадне офіційне джерело, але авторові доводилося бачити списки заборонених слів, що виходили від редакторів мови газети «Комуніст». Списки розсилано до всіх періодичних видань, а, можливо, і на інші адреси. Вони складалися з двох стовпчиків. Над першим стояло: «Слова, яких не вживати». У другій колонці давалися замінники: «Слова, яких уживати». Нема що й казати: слова з другого стовпчика були набагато 202 ближчі до російської мови, ніж слова з першого. Ці списки ніколи не були друковані, але вони мали силу закону.