Історія України

Первая чистка была в 1929 г., тогда закрыли «Інститут української наукової мови». Только несколько сотрудников (из оставшихся на воле) смогли перейти в созданный «Інститут мовознавства». Никто из этого нового института не пережил разгром 1933 г. Набрали новый штат который смели в 1937-38 г. Только двое сотрудников остались. Никакой преемственности научных знаний не было, остался только страх рассердить русского начальника слишком украинскими словами. Правописание Скрыпныка «оказалось» буржуазно-националистическим, правописание Хвыли — фашистским. Но уже некому было очищать украинский язык от сей «скверны». И пришла пора темников (кто не помнит эту придумку Медведчука — ссылка):

Не було тепер нікого — в буквальному розумінні, — хто міг би переглянути правопис Хвилі. А мова мусіла бути «очищена» від «націоналістичних перекручень» Хвилі й Кагановича. За таких обставин ініціятиву перебрали на себе редактори мови партійних видань. Про цю практику, скільки відомо, не згадує жадне офіційне джерело, але авторові доводилося бачити списки заборонених слів, що виходили від редакторів мови газети «Комуніст». Списки розсилано до всіх періодичних видань, а, можливо, і на інші адреси. Вони складалися з двох стовпчиків. Над першим стояло: «Слова, яких не вживати». У другій колонці давалися замінники: «Слова, яких уживати». Нема що й казати: слова з другого стовпчика були набагато 202 ближчі до російської мови, ніж слова з першого. Ці списки ніколи не були друковані, але вони мали силу закону.