Рильський: у чехів вийшло, а в українців не вийде, 1964 р.

Мені чомусь видається, що наступний абзац із політично вірної статті Рильського має прихований зміст.   «Між рядками» там можна побачити іронію, щодо «історично обумовленого шляху», на якому росіяни просто не дозволили українцям мати свою термінологію — і піти чеським шляхом. Про те як офіційно озвучували мету наближення української термінології до російської — читайте у попередній статті. Отож, Рильський: 

Зауважу тільки мимохідь, що чехи у боротьбі за національне визволення і національну культуру утворили замість інтернаціональних термінів багато своїх, побудованих на чеських коренях, — і терміни ці прищепилися. Але все-таки у нас нема ніяких підстав іти саме в термінологічній галузі шляхом чехів, історично у них обумовленим.

( Read more... )

Нот сім — а партія одна! Як ЦК ВКП(б) вчив композиторів музику писати, 1948 р.

В Росії прийняли аж цілу постанову ЦК ВКП(б) щодо однієї опери. Прапор боротьби за партійну-прийнятну музику передали і в УРСР. Так от, виявляється українці не лише словники із росіянами мають узгоджувати, але в музиці повинні їх наслідувати:

Стан музичної творчості на Україні цілком і повністю підтверджує наявність і боротьбу двох напрямів у музиці, про які говорив тов. А.О.Жданов у своєму виступі на нараді працівників музичного мистецтва, скликаній при ЦК ВКП(б). «Один напрям являє здорове, прогресивне начало в радянській музиці, що грунтується на визнанні величезної ролі класичної спадщини і, зокрема, традицій російської музичної школи, на поєднанні високої ідейності і змістовності музики, її правдивості і реалістичності, глибоко органічного зв’язку з народом, його музичною, пісенною творчістю, в поєднанні з високою професіональною майстерністю. Другий напрям виявляє чужий радянському мистецтву формалізм, відмову під прапором мнимого новаторства від класичної спадщини, відмову від народної музики,

Далі знову про необхідність наслідувати російську традицію:

Представники формалістичного напряму на Україні порвали з кращими традиціями класичної музичної спадщини і, в першу чергу, російської класичної музики, що має світове значення.

Ігноруючи глибокий ідейний зміст, пісенність і ясну форму російської класичної музики та української класичної музики, що розвивалася під її благотворним впливом, 

( Read more... )

Дві невідомі історії про Грушевського.

На жаль, в школі такого не розповідають. Антоненко-Давидович розповідає історію, як репортери київської газети «Пролетарська правда» ходили по домах і вимагали підписів у справі СВУ (фальсифікована справа Спілки визволення України) у тих, хто вирішив уникнути підписів під вимогами найжорсткіше їх покарати і не явився на організовані з цією метою збори. І тут Грушевський показав себе дуже мужньою та вольовою людиною:

Джерело: Антоненко-Давидович, Борис Дмитрович.
Твори 2 т. (Спогади) ст. 426-427 

Смертность в СССР в два раза выше чем на Западе. Как так? Загадка-1937.

Шок после переписи 1937 года породил ряд исследований о причинах такого падения народонаселения. Вернемся к докладной записке заместителя начальника отдела населения и здравоохранения ЦУНХУ Госплана СССР М.В. Курмана. Понятное дело, что за чистую монету эту писанину нельзя воспринимать (они просто придумывали отмазки перед Сталиным). Но, все равно там можно найти интересные моменты. Основными причинами снижения народонаселения Курман назвал бегство за пределы СССР и недоучет смертности. Общий недоучет смертности за 11 лет он посчитал как 8 миллионов. При этом:

Остальные 3,5 млн человек, по-видимому, приходятся за счет недоучета смертей за истекшее десятилетие.

По отдельным годам этот недоучет был неравномерен и максимум приходится на 1933 г.

Ряд специальных обследований с выездом на места показали, что на Украине, в Азово-Черноморском крае, Саратовском и Сталинградском крае, Курской и Воронежской областях имели место значительное количество случаев смертей, не записанных в книгах ЗАГС.

На основе имеющихся материалов можно считать, что в 1933 г. недоучтено около 1 млн случаев смерти (по данным отдела населения число смертей в 1933 г. составляло около 5,7 млн, а с прибавлением недоучета — около 6,7 млн чел. (15 % недоучета). Такой процент недоучета для 1933 г. возможен.

( Read more... )