Правдоруб Шарій при реєстрації двічі збрехав, що він живе в Україні.

Отож, дивимось рішення суду, де суд (обгрунтовуючи необхідність зареєструвати Шарія) показує, що Шарій в документах вказав, що живе в Україні:

1) у виборчому списку у відповідних графах;

2) у автобіографії

Ось як безсоромно бреше наш «правдоруб», навіть вказав (збрехав) за якою адресою:

Так, у виборчому списку кандидатів у народні депутати України Політичної партії «Партія Шарія» напроти прізвища кандидата у народні депутати України ОСОБА_1 зазначено: у графі 4 (громадянство) - Україна, у графі 5 (час безперервного проживання на території України на день виборів (кількість повних років) - 28, у графі 9 (місце проживання) - АДРЕСА_1 .Аналогічні відомості щодо періоду постійного проживання на території України протягом останніх 28 років зазначені й в автобіографії ОСОБА_1 .

Рішення суду

Уточнення: збрехав більше ніж 2 рази.

Одесский профессор зашел не в тот магазин во Львове и был уволен и лишен пенсии, 1895 г.

Итак, профессор Одесского университета Алексей Маркович поехал во Львов, где захотел купить книги на украинском языке (ибо в свободной России они были запрещены). Только он не сориентировался, что во Львове кроме нормальных книжных магазинов (мдя, намного удобнее украинское слово «кныгарня») есть книжные магазины галицких москвофилов. В такой магазин он и попал. И высказал директору все, что думает о свободной Россиюшке и гадких москвофилах, финансирующихся из России:

Є. Чикаленко, "Спогади. 1861-1907", ст. 223

( Read more... )

Львівська кава як символ лінощів галицьких студентів, 1895 р.

Цікавий «наїзд» на галицьку освіту того часу. Після смерті дочки Чикаленко вирішив використати її посаг з користю для громади і хотів дати Грушевському 25 000 рублів (немала сума) на будівлю Академічного Дому у Львові, з умовою, що студентів з т.з. Великої України будуть розміщати в першу чергу. І ще збирався зверху того грошей прислати. Але потім чомусь передумав, та ще й досить різко оцінив якість львівських студентів:

Є. Чикаленко, "Спогади. 1861-1907", ст. 226

( Read more... )

Галицкие москвофилы приехали в Россию клянчить деньги, 1895 г.

Є. Чикаленко, "Спогади. 1861-1907", ст. 230

В тему: Одесский профессор зашел не в тот магазин во Львове и был уволен и лишен пенсии, 1895 г.

Полтавский инженер во Львове решил "помочить руки в кацапской крови", 1895г. Падлючий русский язык.

Захватывающая история, с неожиданной развязкой! Некоторые с русскоязычными челюстями в наши годы возмущаются, что клиенты в магазинах требуют от продавцов отвечать на украинском. А полтавчанин Алесандр Бородай (учился в Мюнхене, работал инженером-электриком в США) делал это еще 19 столетии, когда это еще не стало трендом. Итак, он некоторое время жил во Львове, а Львов — это украинский город. Однажды пошел в магазин с целью потроллить москвофилов:

Є. Чикаленко, "Спогади. 1861-1907", ст. 232

( Read more... )

"Геть, чортова кацапня, з наших українських тюрмів! Чого поналазили сюди?!", 1907 р.

Продовжу тему «русифікація в літературі». Сьогодні оповідання В. Винниченка «Уміркований та щирий». Це шикарне, дуже смішне оповідання. Всім рекомендую прочитати повністю походеньки двох українофілів. Один скромний, тихо в душі патріот, а інший воює з усіма русскоязичними, з кацапами та ін:

Все вийшло з-за того божевільного Недоторканого. Знаєш його? Той самий, що був у нас торік на Великдень і мало не побився з справником за те, що цей назвав українську мову "великорусским наречием". Пам'ятаєш? Такий високий, здоровенний чолов'яга з довгими козацькими вусами. Раз у раз ходить в вишиваній сорочці з стьожкою. Та, мабуть, пам'ятаєш. Так оцей гевал і посадив мене.

Дуже тонка іронія про поміркованого патріота, що боїться іншим показати, що він українець:

Я вже мав виїжджати додому та на гріх і подумав собі: "Ану, дай зайду до своїх, до українців. Тепер воля, то воно й не так небезпечно уже заявитись справжнім українцем. Як не як, а любові до рідного з серця не викинеш".....А розсердився він, бач, того, що я одяг комірчики з галстуком, а не вишивану сорочку з стьожкою. (Найшов дурного, щоб всяке бачило, що я українець). Насилу виправдався тим, що сказав, ніби забув узяти з собою сорочку. А то вже і "ренегат", і "кацап", і "зневага національної культури". На смерть образився.

Кумедний діалог, як наш «щирий» домахався до візника за те, що той назвав Б. Хмельницького «хохлацьким генералом»:

( Read more... )