Перша столиця! Харків - смітник Москви, 1923 р.

Почав читати спогади історика та публіциста Сергія Єфремова. Якраз про дуже цікавий період становлення сталінської тюрми народів 1923-1929 рр. Цікаво та іронічно про т.з. «першу столицю» (а по суті це була така собі ХНР типу сучасного ордло):

Сергій Єфремов, «Щоденники, 1923-1929», ст. 45

1925 р., любові до Харкова не стало більше:

4 серпня. Вернувся з Харкова. ... Місто брехунів і спекулянтів, дутих репутацій, пихи і невігластва, ледарів та язикобитів. Кожне місто має свою, мовляти б, душу, — тільки у Харкова її не видко. Поганенька копія з азіятської Москви, а претензій що й не міра. Три дні пробув і дуже радий, що вирвався з цього пекла.

Джерело: Сергій Єфремов, «Щоденники, 1923-1929»

Кернеса на них не було!

25 грудня - Совітське Різдво, вихідний день, 1923 р.

Цікаво. Це тепер деякі називають 25 грудня «католицьке різдво». А в 1923 році називали «совєтське різдво». Більше того, це був вихідний день:

Сергій Єфремов, «Щоденники, 1923-1929», ст. 46

Але, згідно запису в щоденнику, наступного року (1924) вже повернули старий стиль, але ліквідували вихідний день:

( Read more... )

Анекдоти на смерть Леніна, 1924 р.

С. Єфремов з перших сторінок записує багато радянських анекдотів, ось парочка на смерть Леніна:

Сергій Єфремов, «Щоденники, 1923-1929», ст. 61-62

Наступний:

( Read more... )

До 1924 р. листи українською навіть не читали.

Всеукраїнський Центральний Виконавчий Комітет навіть просив не писати їм українською, бо не розуміють. Отож Єфремов, щоб його лист точно прочитали, написав російською. За що й отримав зауваження:

25 лютого [1924р.] Не анекдот, але од усякого анекдота краще. До Академії прийшла відповідь на мій папір про полтавські музеї. Сповіщають Академію, що полтавським властям звелено («Запропоновано») не чіпати музеїв, документ додає: «Разом з цим Секретаріят ВУЦВК висловлює своє здивування з приводу того, що Всеукраїнська Академія наук, звертаючись до Всеукраїнського Центрального Виконавчого Комітету, пише російською мовою. Виходить, ніби Всеукраїнська Академія наук ігнорує розпорядженням (!) Радянського Уряду, щодо рівноправности мов та найширшого розвитку української мови на Вкраїні». Підписали: Буценко, Зорін. Давно я так не сміявся весело, як тоді, коли читав цього документа!... Шкода, що не можна відповісти Буценкові з Зоріним, що практика у них у ВУЦВК’ові  була досі така, що українських паперів просто не читали і нашим делегатам ще торік заявляли, що навіщо, мовляв, пишете мовою, якої ми не розуміємо? Отже доводиться в таких наглих випадках, як полтавський, вживати російської мови, щоб прочитали і почухались. І раптом - он який, за Божою допомогою, поворот стався: совітські обрусителі обороняють українську мову од мене... Ну, як же не зрадіти?

Джерело: Сергій Єфремов, «Щоденники, 1923-1929», ст. 77-78