Історія України

Доволі сумна історія, про яку я навіть не знав. Знав, що жінка Франка мала психічні розлади, а виявляється і з Франком сталась подібна біда:

Ще й таке було:

З «Нарису історії української літератури» в останню хвилину перед виходом у світ, у друкарні, викреслили фразу про те, що йому, Франкові, перешкоджали працювати духи.

Грабовський навіть не вірить, що в Галичині не лише пишуть українською — нею там і розмовляють: 

Павло Грабовський, що ніколи не був у Галичині, але чув про стан тамтешньої мови, так само здивовано і поштиво запитує в листі (1892) до Івана Франка: «По якому звичайно балакають між собою дома писателі-русини — по-руськи, польськи чи німецьки? Це тим питаю, що мені бажається знати: є руський язик в Галичині язиком літератури однії, чи й жизні? Бо у нас по Україні багацько є таких, що пишуть по-українському, а балакають помосковськи». 

Леся Українка вважає, що якщо б по всій решта Україні були б такі права в української мови як в Галичині, то українці не переходили б на російську (це при тому, що права української мови були так собі, порівняно з іншими):

Леся Українка, звернувши увагу на це явище, дошукується його причини (1893): «Не знаю, чим се об'яснити, тільки галичани краще говорять, ніж пишуть, а українці краще пишуть, ніж говорять. Щождо того, що українські сім'ї говорять по-російськи, то, здається, не так давно було, що галицькі русинські сім'ї говорили по-польськи, — якби у нашої мови були такі права в Росії, які є в Галичині, то я твердо вірю, що й ми не зосталися б позаду, а тепер нехай хто хоче кидає камінь на українців, пригнічених школою, урядом, громадськими інституціями, тільки я цього каменя не зважуся здійняти» (Сімович 1938, 28). 

Галичина використовує рідну мову від низів до верхів, а решта України зрусифікована: 

Я вже писав про виступ Павличка, котрий обурювався, що в Росії друкують монархіста Шульгіна, а соціаліста Винниченка заборонили друкувати в УРСР. На цю ж тему пише Дзюба до партійного керівництва УРСР та СРСР. Виявляється в русско-совєтской странє «гдє так вольно дишіт чєловєк» навіть Івана Франка боялись повністю друкувати (хоча в школі нам розказували який він Каменяр, революціонер та соціаліст):

Приховується і не публікується навіть ряд матеріалів І. Франка: рецензія на кн. Ю. Бачинського "Ukraina irredenta", "Що таке поступ". Не друкуються або друкуються з великими купюрами публіцистичні праці Б. Грінченка ("Листи з України Наддніпрянської"), І. Нечуя-Левицького та ін., де гостро ставиться питання про колоніальне пригнічення України та необхідність боротьби за її визволення, за національно-державну самостійність.

Дикість, навіть класика Нечуя-Левицького боялись. Само собою приховували і матеріали періоду відродження української мови, дискусії з російськими шовіністами періоду дерусифікації:

Приховується літературно-політична публіцистика двадцятих років, праці М. Скрипника та ін. з національного питання, де популяризуються постанови Комінтерну, РКП(б) й КП(б)У ленінських та перших поленінських часів з українського питання, зокрема їхні ідеї про національно-культурне будівництво в Україні.

Шкода, що не можу знайти цього листа повністю, але, сподіваюсь, все таки знайду. Отож, син Івана Франка Тарас написав лист до газети «Правда» (яка кумедна назва) де м'яко натякав, що слід трохи стриматись із русифікацією України:

Характерним у цьому відношенні став лист сина Івана Франка – Тараса, надісланий у газету «Правда» 6 вересня 1956 р. В своєму дописі він висловив щиру стурбованість зростанням кількості російських шкіл у великих промислових та культурних центрах УРСР, невиправданим коректуванням шкільних програм із національної мови й літератури, спланованими депортаціями українського народу шляхом здійснення оргнабору. «…Дружба народів, – підкреслював Т.І.Франко, – повинна бути дієвою, а не декларативною. Єдиною міцною основою дружби народів є рівноправність народів. В СРСР не може бути народів «обраних» і «народів другого ґатунку». Всі народи рівні і рівноцінні. Всі повинні розвивати культуру всебічно»*.

Дуже лагідно натякнув, що російський народ в СРСР «обраний», а решта другорядні. Цікаво, «Правда», цього листа надрукувала, чи переслала в «органи»?. 

* ЦДАГО України. – Ф.1. – Оп. 24. – Спр. 4587. – Арк. 73–74.

Джерело.